Мій родовід

Робота учня 7-А класу Абдулаєва Андрія

Тема та мета проекту

Цей проект був зроблений мною не тільки для гарної оцінки. Мені ж самому було цікаво дізнатися нову інформацію про свою родину, а також познайомити моїх друзів з нею.

Родинне дерево

Big image

Батьки мого батька

Почну знайомити вас зі своєю родиную з батьківської лінії. Його батьків звали Анастасія та Бінят. Як ви вже зрозуміли по зображенню, вони вже померли.
Не дивуйтеся, що в мого дідуся таке ім`я. Він є чистокровним азербайджанцем. Як раз саме його прізвище передалось мені. Народився 23 березня 1929 року біля кордону трьох країн - Азербайджану, Грузії та Вірменії. Жив у невеличкому селі Чешмалі. Переїхав у Донецьк, де працював гірником та пізніше познайомився з бабусею. Він сповідував Іслам, тобто був мусульманином. Помер 15 червня 2002 року там, де і прожив майже все своє життя - у Донецьку. Це сталося всього через півтора місяця після мого народження, тож ми так і не побачились.
Моя бабуся народилась 15 липня 1930 року у місті Пенза, що у Росії. Так само в юнацькому віці переїхала до Донецьку. Там вона жила до кінця життя, тобто до 15 липня 2014 року. Помирала вже прабабусею, як і мій дідусь.
Big image

Бабуся та дідусь по маминій лінії

Що ж, тепер підійшла черга батьків моєї мами. Це Зайцева Галина Петрівна та Скачков Віктор Миколайович.
Мій дідусь - представник ще однієї нації. Він народився 13 січня 1936 року у селі Калинковичі, що на Гомельщині, Білорусь. На його дитинство припала Друга світова війна. У нього було багато складнощів, враховуючи те, що його батька заорештували двома роками пізніше, а він був шостою дитиною у своїй родині. Переїхав до Мінську, де пішов в армію. Подорожував багатьма країнами СРСР, навіть їздив на 3 роки до Куби. Тривалий час проживав у Луганську. Дослужився до полковника. Після служби повернувся до рідного села, де живе і нині.
Бабуся народилася 23 травня 1940 року у місті Брянськ (Росія). У неї є дві молодші сестри. У юнацтві переїхала до Луганську, де отримала фармацевтичну освіту. Там і познакомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Коли той поїхав до Куби, бабуся повернулася у рідне місто, в якому і народила мою маму. Потім повернулася до Луганську. У 1999 році вони з дідусем розлучилися, після чого дідусь власне і повернувся на батьківщину, а бабуся переїхала до Борисполя. Нещодавно переїхала до Києву.

Мій тато

Настала черга моїх найближчих родичів.
Абдулаєв Анатолій Бінятович народився 28 березня 1959 року у Донецьку. Він вчився у звичайній школі. Займався багатьма видами спорту - плаванням, гімнастикою. Основних висот він досяг у шахах, шашках та легкій атлетиці. У першій дисципліні він був віце-чемпіоном Донецьку, у другій - чемпіоном, а стометровку він пробігав найшвидше серед школярів. Він навіть зараз, у свої 56 років, пробігає короткі відстані швидше за мене. Навчався у ВВВАУШ (Луганському училищі штурманів). Там він і познайомився з моєю мамою. Потім вони разом переїхали до Риги (Латвія), де прожили 15 років, після чого вирушили до Києва, де живуть вже більше двадцяти років. Зараз мій тато працює штурманом - він літає на найбільших літаках світу.
Big image

Моя ненька

Скачкова Світлана Вікторівна народилася 23 березня 1962 року в місті Брянську, що в Росії. Потім подорожувала з батьками по багатьом країнах, через це дуже часто змінювала школи - їх було аж 9! Вже у дитинстві моя мама дуже сильно полюбила літературу - захоплювалась творчістю багатьох поетів. Закінчила педагогічній інститут. Була вчителем світової літератури в ризькій гімназії, потім переїхала до Києву, де працювала ще кілька років, після чого народився я, і вона перестала працювати.
Big image

Мій брат та його родина

Останні, про кого я хочу розповісти - це мій брат та його родина.
Абдулаєв Антон Анатолієвич народився 24 жовтня 1981 року у Луганську. Потім разом з батьками переїхав до Латвіїї, де і навчався майже все дитинство. Останні класи він жив вже у Києві, ходив до школи, в якій працювала моя мама. У вищому закладі він не довичвся - кинув інститут та пішов працювати на радіостанцію. Там він затримався ненадовго, потім він став працювати промоутером - влаштовувати концерти в Україні. Він швидко зарекомендував себе. Привозив багатьох відомих артистів - наприклад, британську групу Hurts та співака Кріса Рі. 4 роки назад він одружився на Анастасії - зараз у них щаслива родина - донька Аня та син Олексій - їм 3 та 1 роки відповідно. Вони мої племінники.

Родинна історія

Я вирішив підійти до цього завдання оригінально. Замість історії я напишу короткі та цікаві факти про свою родину.
  • 15 липня зіграло з моєю бабусею злий жарт. Вона народилась в цей день, тоді ж вона й померла.
  • Ще більш цікавий, але вже не трагічний факт. Якщо ви були уважні, то помітили, що моя мама та її мама народились в один день - 23 травня. Ви не повірите, коли народилася мама мами моєї мами - так, 23 травня!!!
  • Ніхто з моїх родичів не палить та ніколи палив.
  • Для свого племінника я не тільки дядько, а ще й хрещений батько.
  • Мій брат тісно товаришував з усім складом відомої групи "Океан Ельзи". Він був знайомий з ними ще коли їх ніхто не знав.
  • Моя прабабуся (та, що народилась 23 травня) не змінювала прізвище. Чому? В неї ще до весілля було те прізвище, що й в нареченого!
  • Мій тато служив там, де був полковником тато моєї мами. Власне так мої батьки і познайомились.
  • До речі, мій тато дослужився до майора.
  • Про мого дідуся точно можно сказати, що він був за крок від смерті. Під час війни куля пролетіла прямо біля його голови та влучила у сусідній дуб. З тих пір він ходить туди кожного дня.
    Власне, ось і все.

Село

Наступна "рубрика" - село. Тут я розповім про місто (за населенням його можна назвати і селом) Калинковічі.
Місто знаходится в Гомельській області Республіки Білорусь. Його назва на білоруській мові - Калінкавічы. Населення трохи менше сорока тисяч. Площа його також дуже мала як для міста. Воно знаходиться на відстані 122 кілометрів від Гомеля. До Мінська ж відстань становить 275 кілометрів. А тепер перейдемо до історіі міста.
Вперше згадуються в 1560 році як село Каленковичі Мозирського повіту Великого Князівства Литовського. У середині XVIII століття нараховували 25 будинків, були центром парафії (релігійної округи).

Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 році стали містечком в 36 дворів зі 116 душами чоловічої статі у Речіцькому повіті, яке належало князю Шаховському. У 1805 році воно відійшло в царську казну, в 1866 році тут налічувалося 100 дворів. З 1882 року Калинковичі — залізнична станція, в 1916 році стали важливим транспортним вузлом.

З 1925 року це селище міського типу, яке швидко зростало: в 1939 році вже було безліч промислових майстерень, закладів освіти і культури, видавалася районна газета, проживало близько 10 тис. меш.

У роки фашистської окупації в Калинковичах діяла підпільна організація «Смугнар», молодіжний опір. Звільняючи місто загинули 853 воїна Білоруського фронту, з них 9 Героїв Радянського Союзу.

В 1961 році у місті був знайдений монетний скарб XVII ст. Це одна з найбільших знахідок мідяних солідов. З 1963 року місто в обласному підпорядкуванні. У сучасних Калинковичах основні вулиці забудовані 2-5 — та 9-поверховими будинками. Створені 3 мікрорайони. Працюють заводи залізобетонних виробів, ремонтно-механічний, побутової хімії, меблева фабрика, м'ясокомбінат, плодоконсервний і комбінат хлібопродуктів та інші підприємства, вузли зв'язку, поліклініки, лікарні.

Рецепт

Я розкажу вам про досить простий, але дуже "смачний" рецепт, рецепт приготування компоту, свого улюбленого напою. Я вважаю, що він нічим не поступається відомим напоям (Coca Cola, Sprite). Нам знадобляться:
  • Вода. Багато води.
  • Фрукти, ягоди. В оригіналі він готується з яблук, але компот з абрикосів чи вишень буде тільки смачнішим.
  • Цукор. Приблизно стакан цукру на 3 літри води.
    Спочатку ми сушимо наші плоди. Можна просто полкасти їх на батарею, або для цього є спеціальні прилади. Коли процес сушіння скінчився, переходимо до самого приготування. Наливаємо воду у велику каструлю та починаємо нагрівати. Коли вода нагріється, ми додаємо туди цукор, а потім і фрукти або ягоди. Чекаємо пару годин і - вуоля! Наш чарівний корисний напій вже можна споживати.
    Смачного!
Big image

Презентую себе

І так, настала черга останнього абзацу мого проекту. Тут я розкажу про себе.
Я народився 2 травня 2002 року у місті Києві. До трьох років я жив на вулиці Драгоманова, зараз живу на вулиці Княжий затон, недалеко від школи. Навчався я спочатку у школі номер 314, але вже тоді планував свій перехід до ліцею. Мені дуже подобалась математика. Коли я прийшов сюди, мені відразу сподобався вчитель математики - Олександр Володимирович. Математика і зараз є одним із моїх улюблених предметів - також я обожнюю інформатику та фізичну культуру. З цього нескладно зрозуміти, що я люблю футбол. Я шаленію від футболу. Я почав його активно дивитися ще у 8 років.Я вболіваю за англійский клуб "Ліверпуль", що знаходиться у місті-родині легендарної групи "The Beatles". Також люблю грати на гітарі. Мої улюблені книжки та фільми: "Гаррі Поттер", "Великий Гетсбі", "Інтерстеллар" та інші фільми жанру комедія та фентезі. Ким я хочу стати, коли виросту? У мене є декілька варіантів. Основний - програміст, оскільки в мене хист до програмування + це мені подобається. Також я розглядаю варіант з коментуванням футбольних матчів або бізнесом. Звичайно ж, я мрію стати футболістом, але в мене погані дані для цього.
Дмитро, Сергій, Марк, ще один Дмитро та Антон - це список моїх найкращих друзів. Трошки розповім про найкращих трьох з них. Дмитро Назарьков - хлопець, який може бути дуже серйозним, але при цьому з ним можна посміятись. Я його за це поважаю. Сергій Стародубцев та Дмитро Ярошевич відрізняються від нього - їх майже не можна побачити без усмішки на обличчі. Окрім Марка та Антона, у мене дуже гарні стосунки з Микитою, Глібом, Єгором та декількома дівчатами.
Ну і на останок моє життєве кредо - "Потрібно завжди пам`ятати не тільки про себе, але й про всіх оточуючих. Тоді в тебе є шанси чогось досягнути".