Мій родовід

робота учениці 7-Б класу Ісаковської Дарьї

Я презентую себе...

Доброго дня усім, мене звати Дарья і це проект про мій родовід .Зараз розповім трошки про себе:

Я учениця 7-Б класу ліцею " Наукова зміна" міста Києва. Мої хоббі це читання книжок, перегляд фільмів, танці, плетіння фенечок та слухання музики. Моя улюблена книга - це трилогія "Чорнильне серце" яку я прочитала на одному диханні (й не раз) ,а улюблений фільм "Канікули" та "Мумія".

Моя найкраща подруга це Марія Варгачова. Ми з нею дуже здружилися за останні півроку і тепер друзі нерозлий-вода.

У майбутньому я б хотіла стати дизайнером інтер'єру або одягу (я ще не вирішила) і в мене вже є декілька робіт.

А ще я маю дуже класну сім'ю, про яку вам сьогодні розповім!

Big image

Що я знаю про свій рід

Мама: моя мама народилася в смт Вороніж, із золотою медаллю закінчила школу, має два червоних диплома за професією юрист та економіст. зараз працює приватним підприємцем у сфері інвестицій та нерухомості.

Бабуся та дідусь: на даний момент мої бабуся та дідусь проживають у смт Вороніж, де дідусь працює у селищній раді, бабуся разом з дідусем слідкує за господарством (в нас є гуси, індокачки, кури та собака на призвисько Гера).

Прабабуся: моя прабабуся - ветеран війни, під час бойових дій вона була регулювальником у танків. Вона була дуже доброю, чесною та веселою людиною.

Рецепт " від бабусі"

Якщо хтось в нашій сім'ї захворів, то план дій такий:

1. покласти у ліжко.

2. натерти лоєм (це жир дикого кабана)

3. давати хворому пити ромашковий чай та молоко з медом та маслом

Історія смт Вороніжа

Селище Вороніж – розташоване по обидва береги невеликої річки Осоти, в Шосткинському районі Сумської області. Воно має дуже давню історію. Територія сучасного селища була заселена з давніх часів. Біля Воронежа були знайдені вироби з кременя і каміння (молотки, сокири). За даними місцевого краєзнавця, цю територію раніше заселяли скіфи та слов'янське плем'я сіверян. Біля північної околиці селища ще на початку ХХ ст. існувало декілька курганів-могильників. Після вивчення знахідок зроблено висновок, що вони датуються ІХ-ХІ ст. нашої ери.

Речовим доказом давнього виникнення поселення є голова кам'яного ідола, яку було знайдено на початку 70-х років минулого століття під час земельних робіт в центрі селища. Стародавнє знаряддя праці та голова кам'яного ідола зберігаються зараз у шкільному музеї. У селищі народився видатний український письменник та етнограф П.О.Куліш, на честь якого названо Воронізьку загальноосвітню школу.

Спасо-Преображенський храм

Спасо-Преображенський храм був збудований в 1710 році дерев'яним, перебудований кам'яним 1783 року. Своїми архітектурними формами він не відрізнявся. Михайлівська та Спасо-Преображенська церкви були побудовані на кошти сотника Андрія Холодовича та його брата Матвія.

Михайлівська церква

Побудована у 1776-1781 роках в стилі українського бароко, мурована, штукатурена, двохярусна, триконхова, однобанна. Імовірно, автором проекту був видатний київський архітектор І.Г.Григорович-Барський. За планом подібна до збудованої ним на Подолі в Києві Покровської церкви.

Належить до пам'яток архітектури національного значення (охоронний номер № 1552). Знаходиться в смт Вороніж Шосткинського району Сумської області на перехресті вулиць Н.Сіверська та Пролетарська (центральна частина селища).

Родинна історія

Я дуже пишаюсь історією свого роду. Найбільш цікавими для мене були історії, які мені розповідала прабабуся про події Великої Вітчизняної війни. На момент початку війни їй було усього сімнадцять років і її не взяли на лави арміі. Коли до селища пришли німц,і вона зі своєю подругою нишком втекла на фронт. Вони удвох декілька днів йшли пішки вздовж залізничних колій у напрямку Києва, ховаючись у лісі. Потім вони зустріли радянських бійців і разом з ними потрапили до навчального центру регулювальниць (вони направляли танки до переданих координат). Дівчата вдвох пройшли всю війну, всю Європу, доки не дійшли до Берліну. Вони були у складі танкової дівізії, яка однією з перших увійшла в місто. Прабабуся не любила згадувати криваві події війни, бо втратила на ній дуже багато друзів. Коли було дуже складно, вона посміхалась і казала :"Головне, щоб не було війни". Проминуло багато часу, а і сьогодні її слова як ніколи актуальні.