Тарас Шевченко в Яготині

“Всі дні мого перебування колись в Яготині є і будуть для мене рядом прекрасних спогадів”, - писав поет 7 березня 1850 року в Оренбурзі

Про перебування Т.Г.Шевченка в Яготині черпаємо з найдостовірніших джерел — листів князівни, доньки князя Варвари Миколаївни Рєпніної в Швейцарію до духівника Шарля Ейнара, до друзів і до самого поета; зокрема до Шарля Ейнара вона писала: “...і в цю хвилину я дізналась тільки, що це художник — живописець і що звуть його Шевченко. Запам'ятайте це ім'я, дорогий учителю, воно належить моєму зоряному небу.” Т.Г.Шевченку тут добре було працювати, так що інколи він навіть заводив українську пісню. Про це згадувала Рєпніна: “М'який Тарасів голос, баритон з високими нотами теноровими, лунав журбою і цю журлива пісню вихлюпувала з флігеля, де жив і працював поет, котилася парком і відлунювала далеко за Супоєм:
Та нема в світі гірш нікому,
Як сироті молодому”.
У Яготині Т.Г. Шевченко провів майже чотири місяці, які В.Рєпніна назвала шевченківськими. Від першого свого приїзду 2 липня 1843 року Тараса приязно зустрічали у княжому домі. Осінь 1843 року знову зустріла Тараса в Яготині. Він приїхав на два тижні, а пробув ще три місяці, щоб виконати дві копії портрета князя роботи швейцарського майстра історичного та портретного живопису Йозефа Горнунга. Шевченко виконав їх блискуче на замовлення О.В.Капніста та Г.С.Тарновського. У флігелі-готелі для гостей, що ближче до Супою, де оселився поет, як свідчать старожили, Шевченко розмалював стіни краєвидами, натюрмортами, зображеннями гілок виноградної лози та хмелю. Про високу художню значимість розпису свідчив свого часу місцевий художник Микола Панасович Малинка, який ще в 1934 році скопіював ці розписи, а в 1936 році — змалював будівлю, в якій жив Тарас Шевченко.
Князівна Варвара Миколаївна отримала добру домашню освіту, знала кілька іноземних мов, була літературно обдарованою. На час приїзду відомого поета і художника княжні було 35 років, а Тарасу Шевченку — 29. У родині Рєпніних поет почувався добре. Тут його цінували, як людину зі світлим розумом, як відомого поета і живописця. Варвара Миколаївна стала добрим і щирим другом на все поетове життя.
З Яготинського періоду творчості Т.Г.Шевченка відомі написані тут російською мовою поема “Тризна” з присвятою до Варвари Рєпніної, автопортрет тушшю (1843), портрет онуків опального князя Варвари і Василька (1844), малюнок сепією “Т.Шевченко малює селянський двір”, записані ним українські народні думи “Соколе мій, чоловіче” і “Ворони клюють”. Рукопис поеми “Тризна” та свій автопортрет Тарас Шевченко подарував княжні. У маєтку Рєпніних заприятелював Кобзар з Глафірою Псьол, яка разом зі своїми сестрами жила у родині Рєпніних. Глафіра і Олександра стали близькими приятельками поета. Всіх їх єднала спільна любов до мистецтва. Глафіра добре малювала. А Олександра захоплювалася поезією. Про її вірш “Свячена вода” Тарас Шевченко згадував у передмові до невиданого “Кобзаря” 1847 р.: “А переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чогось такого, як “Свячена вода”, і не турбуйтесь, бо їй Богу не найдете”.
У колі знайомих і друзів поет читав свої твори. В.М. Рєпніна писала: “О, якби я могла передати... усе, що я пережила під час цього читання! Які почуття і які думки, яка краса, яке очарування і який біль! Це була чарівна музика, що співала мелодійні вірші нашою красивою і мелодійною мовою”.
Приїзд Тараса Шевченка до Яготина у 1845 році співпав з роком смерті князя М.Г.Рєпніна. Варвара Миколаївна писала: “Мой добрый и грустный певец... Выплачьте песню в память человеку, которого Вы так умели уважать и любить”.
Добрі приятельські стосунки у Шевченка склалися з дяком княжої церкви, маляром Ничипором Васильовичем Філянським. Тарас Шевченко спілкувався з ним у другий свій приїзд в Яготин у 1845 та у 1859 роках.
У 1859 році подорожуючи Полтавщиною та Київщиною Т.Г.Шевченко, прямуючи з Пирятина полтавським шляхом до Переяслава , зупинявся в Яготині саме у свого давнього друга Н.В.Філянського.
Відомі шевченкознавці про це не пишуть, мотивуючи тим, що Варвара Миколаївна в цей час жила вже в Москві,бачилася з Шевченком.Звернемося до хроніки останнього перебування Шевченка в Україні. У Пирятині поет був 10 червня, ця дата є під його віршем “Ой маю,маю я оченята...” Збираючись в Яготин, поет міг цього числа залишити Пирятин. Оскільки у Переяслав до друга Козачковського поет прибув 12 червня, то найвірогідніше, у цей проміжок часу він зупинявся у Ничипора Філянського,що й підтверджують його внуки,які пам'ятають розповідь про Тараса Шевченка зі слів свого діда.

Вшанування пам'яті Шевченка в Яготині

Пам'ять про Шевченка живе і сьогодні в Яготинськім краї.Важко знайти оселю, в якій не було б портрета Тараса Шевченка та його “Кобзаря”. Оригінальні експозиційні зали Яготинського історичного музею (1960), Картиннної галереї (1983), Музею “Флігель Тараса Шевченка” (2003) відвідують сотні шанувальників його літературної і малярської творчості Десятки талановитих скульпторів - Іван Гончар, Володимир Луцак, Микола Малинка, Іван Білокур - створили скульптури, пам”ятники і обеліски в знак пошани до постаті Кобзаря. Поет і художник Тарас Григорович Шевченко навіки в пам”яті свого народу, як назавжди буде збережено для прийдешніх поколінь невмирущий його творчий спадок, а відомості про перебування Тараса Шевченка у нашому краї — у вдячній пам'яті яготинців.
Символом безсмертя поета у 2003 році став будинок-флігель, у якому жив великий український поет, художник і мислитель Тарас Шевченко .Музей “Флігель Тараса Шевченка” у Яготині - це осередок нашої національної гідності. Для Тараса Григоровича Шевченка Яготин залишився джерелом цілющої води,що живила його упродовж довгих років пекельного заслання.

Музей «Флігель Тараса Шевченка» — один із 7 відділів Яготинського державного історичного музею.

Дерев’яний флігель, в якому жив і працював поет, не зберігся – він був знищений фашистами під час Великої Вітчизняної війни. В уцілілих будинках колишнього маєтку Рєпніних була розміщена районна лікарня. Проте, у 2003 році флігель був відбудований і в ньому облаштовано музей «Флігель Тараса Шевченка».
У шести тематичних залах, стіни якого раніше були прикрашені власними малюнками Тараса Шевченка, представлені роботи сучасних художників України, на яких відтворені моменти з життя самого поета під час перебування в Яготині та речі з колишнього маєтку Розумовських-Рєпніних, якими користувався гість.

В Яготині встановлено відразу два пам’ятники Кобзарю: молодому – біля однієї з місцевих шкіл і погруддя в центральному парку. Як нам стало відомо, у світі є лише чотири пам’ятники молодому поету – у Яготині, Санкт-Петербурзі, Буенос-Айресі та в одному з міст Канади.