Мій родовід

робота Басараба Остапа 7-Б клас

Моє прізвище

Коріння мого прізвища сягає глибокої давнини. Воно тісно переплетене з історією Карпатського краю. Найдавніші згадки про Басарабів пов’язані з Трансільванією – регіоном Південно-східних Карпат.
Басараби вважаються засновниками князівства Валахії, яке існувало з середини XIV до середини XIX століття. Сьогодні ці землі є серцем Румунії, тут розташована столиця держави – Бухарест. Представником династії правителів Валахії Басарабів також був усім відомий історичний персонаж граф Дракула (Басараб III) – відважний захисник краю від зазіхань османських завойовників.

Історія нашого роду захована у прекрасних Східних Бескидах Карпат, на берегах річки Сян. Тут розташована українська Лемківщина – чудове високогір’я, яке зараз належить сусіднім Польщі та Словаччині. Мої предки, які жили у селі Смільник , на березі річки Сян, мали ще й вуличне прізвисько Хмарич. Кажуть, Хмаричами їх назвали через те, що колись серед місцевих Басарабів був мольфар, який умів відганяти хмари.

Моє родинне дерево

Big image

Родинний рецепт "Маківник"

Тісто:
-1 скл. цукру
-3 жовтки
-250 гр. вершкового масла
-1 пачка поршоку до печива
-3 скл. борошна
-1 пачка ванільного цукру
Начинка:
-3 скл. маку
-4 жовтки
-родзинки
-1 скл. цукру
-горіхи волоські
-3-4 ложки паніровочних сухарів
-2 стол. ложки масла
-7 білків
Приготування:
1. Мак пропарити, пропустити через м'ясорубку. Додати 1 скл. цукру і 4 жовтки, 2 ложки масла, горіхи і сухарі. Збити білки і розмішати з масою.
2. Цукор розтерти з жовтками та вершковим маслом. Додати ванільний цукор, борошно, порошок до печева.
3. Тісто викласти на бритванку, зверху залити макову масу. Випікати 40 хв. при 170 градусах.
4. Після випікання гарячий маківник змастити шоколадом.

Про себе

Народився у Києві 7 липня 2002 року. Навчаюся у Київському ліцеї "Наукова зміна" в 7-Б класі. Моє хобі - футбол. Весь вільний час проводжу з друзьями на вулиці.
На Львівщині у Дрогобичі маю велику родину. Там святкуємо всі родинні свята. На Різдво і Великдень завжди поспішаємо у Дрогобич, бо тут живуть обидві бабусі й дідусі. Мій дідусь Михайло має великий сад, а бабця Марія - гарний квітник. Все літо довкола мене багато дерев і квітів. Бабуся Стефанія з дідусем Миколою живуть у центрі Дрогобича, поруч з величним старовинним костелом, якому понад 500 років.
Щоліта мандруємо з батьками по Європі на автомобілі.

Родинні історії

Усі мої родичі походять з Галичини. Під час Другої світової війни галичани чинили запеклий опір фашистським і радянським окупантам. Місцеві жителі зазнавали жахливих переслідувань та утисків. У 1950 році дідуся Михайла з усією родиною вивезли до далекого Красноярського краю, у місто Ачинськ. Тоді дідусь був моїм ровесником, але його змушували працювати у шахті. Родина повернулася із далекого заслання через вісім років. Їхній родинний будинок поблизу Дрогобича зруйнували, вони не мали права влаштуватися на роботу. Все довелося починати спочатку.

Іншого дідуся – Миколу, якому було трохи більше одного року, разом з батьками депортувала з Карпат у степову Херсонщину. Викинули посеред поля, родичі мали при собі лише кілька валіз. Разом з іншими депортованими вони були змушені облаштувати собі землянки у дніпровських схилах. Лише згодом родина облаштувала дім на новому місці. Родина залишилася там назавжди, лише дідусь Микола юнаком повернувся на Галичину, у Дрогобич.